Джерельна інформація про козацький похід під Азов вкрай побіжна. Фактично піддається з`ясуванню тільки те, що навесні 7000 запорозьких та донських козаків приступили до фортеці, попалили городи та зруйнували відвідні вежі. [3, c.75] Залишаються невідомими ані кількість тих та інших козаків окремо, ані ініціатори походу, особливості підготовки, ватажки чи ватажок бойових дій тощо. Проте можна зробити деякі припущення. Очевидно, ідея операції належала донцям, котрі, як зазначалось, роком раніше п`ятитисячним військом уже здійснювали штурм і досить успішно. Враховуючи його наслідки та вдалу комплікацію зовнішніх обставин, Військо Донське могло прийняти рішення повторити штурм. Щодо запорожців, то найімовірніше у поході взяли тільки ті з них, котрі перезимували на Дону. В усякому разі в джерелах відсутні будь-які вказівки на появу запорожців навесні 1626 р. Число ж українських козаків, що знаходилось наприкінці 1625 р. на території Дону, теж невідоме. Влітку їх там не було взагалі. Пізніше за свідченням астраханських воєвод з`явилось 500 чоловік. [3, С. 61] Можна припустити вихід певної кількості запорожців після Куруківської комісії, бо ще в липні у козацькому середовищі1 побутувала думка в разі невдачі очікуваного повстання відійти в межі Московської держави, [3, c.55] а після поразки досить значна частина козаків уже більш предметно розглядала Дон як територію-схованку від . репресій з боку Польщі.[4, С. 23] Міжнародний резонанс штурму не був широким. Занурена у важливіші Для неї події Туреччина мляво відреагувала на безуспішний випад козацтва. Куди більше дошкуляла їм висока активність донців та запорожців на морі, а також заангажованість останніх у протистоянні в Криму. Зберегли свій нейтралітет Магмет і Шагін-Гіреї. Навіть Москва обмежилась порівняно легкими без загрози покарання докорами на адресу донських козаків. [5, c.182] Три наступні й водночас найбільш вдалі походи під Азов запорожці здійснили у 1634 та 1637 рр. Цьому сприяло як загальне зміцнення козацтва, так; і вдале переплетення обставин. Спостерігаємо намір запорозьких та донських козаків таки вирішити в середині 30-х років азовську проблему. Джерела чітко засвідчують, що оволодіння Азовом на протязі 1634—1637 рр. постійно перебуває на чільному місці у козацьких планах. Заходи 1634 р. ініціювали запорожці. Вони ж відіграли основну роль в їх реалізації. Вибір часу походу під Азов був сповна обґрунтований. Щойно відновилась турецько-перська війна, внаслідок чого Туреччина — найголовніший противник — не могла активно втрутитись у події. Вона нагально потребувала спокою у стосунках з Москвою та Річчю Посполитою. З останньою було укладене перемир`я. Причому Польща, бажаючи перенести всю відповідальність за козацькі походи на Москву, оголосила про сувору заборону запорозьким козакам виходити в море, в зв`язку з чим 2000 з них буцім-то перейшло на територію Дону. [1, 1634 № 4,—Арк. 326] З іншого боку кримському ханові та азовцям заборонялось здійснювати набіги на московське пограниччя. Внутрішньою нестабільністю відзначалось становище в Кримському ханаті; в черговий раз загострився конфлікт центральної влади з ордою Малих ногаїв. Тому без дієвої підтримки Туреччини легко прогнозувалась інертність хана стосовно подій навколо Азова. Зрештою Москва на початку 30-х років змінила акценти в кримській політиці. Поруч з постійними спробами дипломатичними шляхами добитись припинення татарських набігів не відкидається можливість здійснення силових заходів. У цьому сенсі бойові дії донського козацтва проти турок і татар за виключенням тих, котрі входили в суперечку з конкретними політичними обставинами, не викликали посутніх заперечень. Отже, 10 серпня 30 човнів з українськими козаками після морського походу з`явились на Дону й відразу взяли Азов в облогу.[5, c.456] Про серйозність їх намірів свідчила наявність гармат. Чотири дні запорожці невпинно штурмували фортецю, але оволодіти нею не вдалось. Тоді козаки звернулись; за допомогою до Війська Донського. [6, 1635 №2 - Арк.38,50; 3, С. 143, 159, 403.] Кількість донців, що відгукнулась на заклик донським отаманом Богданом Конинським оцінювалась в 100 чоловік, підкреслювалось також, що «прийшли воры, утаясь от Войска... а из атаманов и казаков никто под Азов не ходили, потому что у них с азовцы мир».[3, c.143] У військовій відписці, котру Богдан Конинський привіз до Москви, Військо Донське заявляло, що воно взагалі не відало про облогу, здійснену запорожцями, а на допомогу ходили лише ті з козаків, в яких азовці незадовго до цього відігнали коней. [3, c.143] Таким чином, явно відхрещувались перед царським урядом за порушення його заборони на конфлікти з Азовом. Але той факт, що після облоги донські козаки-учасники «на Дон итти не смели» [6, — 1635 № 2 — Арк. 50], засвідчує відсутність підтримки ідеї штурму фортеці серед широкого загалу донців. До того ж як суто запорозька акція розглядалась облога і самими азовцями. [3, c.143] Донським козакам вони відводили роль дотримання позитивного нейтралітету: «а говорили азовцы, будто черкасы приходили к ним с их (донців.— В. Б.) ведома» [3, c.143]. Чисельність запорожців скоріш за все коливалась у межах 2000—3000 чоловік. До такого висновку схиляють відомості про те, що невдовзі після штурму 1500 запорозьких козаків здійснили з Дону морський похід. Інша ж частина залишилась для зимівлі, після чого навесні разом з донськими козаками також вирушили на море [3, c.143]. Хід облоги Азова висвітлений у джерелах досить розлого. Відомо, що козаки знаходились під фортецею два тижні, штурмували її з усіх боків, зруйнували при цьому 12 сажнів стіни й оволоділи посадом [7, 1634№5 - Арк. 235; 2, Стб, 99. - Арк. 75; 6, Ф. 127. - 1635 № 2. - Арк. 186; 3, С. 403]. Йшлося до того, що азовці не витримають подальшого вміло організованого тиску. Та несподівано під Азовом з`явились ногайці [7, 1634№5 - Арк. 235; 3, С. 403], що змінило розклад сил, і козаки були змушені відійти. Невдовзі після штурму азовці використали відсутність основної маси донських козаків — ті ходили на ногайські улуси - здійснили контрвипад під козацькі містечка Нижній та Черкаський [7, 1634№5 - Арк. 235]. Спробував втрутитись у події кримський хан та спромігся вислати на Дон лише 600 татар, чий набіг козаки досить легко відбили. [3, С. 143] Безперечні успіхи запорожців та донців під Азовом не в останню чергу були пов`язані з тим, що керував облогою визначний майстер цієї справи Іван Сулима, котрий наступного року, як відомо, вщент зруйнує Кодак. Джерела одностайні в тому, що саме під орудою І. Сулими запорожці вийшли з Січі на море, а потім завернули на Дон для здійснення штурму Азова. [3, С. 403] Козацькі акції під Азовом дістали широкий розголос. Мурзи Великого ногаю, які фактично врятували місто від падіння, з причини зміни ситуації в більшості своїй виявили наміри відкочувати від Астрахані до перекопських степів. [2, Стб. 99. – Арк. 75; 3, с.158] Вкрай негативно сприйняла події Туреччина. Вона звинуватила Москву у причетності до облоги, вимагала зігнати козаків з Дону, кримський хан начебто отримав від султана наказ готуватись до походу на московські землі, у Кафі до з`ясування обставин були затримані московські посли І. Короб`їн та С. Матвєєв. [1, 1634 № 7. – Арк. 266] Проте задіяна у війні з Персією Туреччина не могла організувати збройного виступу. Царський уряд в свою чергу традиційно наказав послам, що вирушали до Стамбула, відгороджуватись від діянь донських козаків, перекладати всю вину на запорожців та на донських гультіпак, котрі відірвались від Війська [1, 1635№ 1. – Арк. 15-20]. У грамотах до донців козаки картались за розбій, попереджувались про можливий напад татар [6, 1635 №2 – Арк. 32; 5, с. 453], проте зносини з запорожцями не заборонялись. Підкреслювалось лише що «а будет казаки молодые приступать к черкасам без вонского ведома и под Азовом быти, и вы б служили по вашему войсковому обычаю, чтоб им и иным таким неповадно вперед таких осорных дел чинити я к запорозким черкасам приставать» [6, 1635 №2 – Арк. 32-33]. Посланцеві на Дон Онуфрію Кожухову наказувалось вивідати стан запорозько-донських взаємин та з`ясувати подробиці облоги Азова.[6, 1635 №2 – Арк. 38-39] Реакція Криму після згаданого вище кроку була спокійною. Більше того калга, коли невдовзі після штурму 1500 запорозьких козаків вирушила з Дону в морський похід, зробив спробу схилити цих запорожців до спільних дій проти Кантеміра, на що ті відповіли проханням надіслати з цього приводу послів до Січі. [7, 1634 № 5. - Арк. 235] Здійснені у 1634 р. облоги засвідчили здатність українських козаків оволодіти фортецею. І запорожці не полишали намірів. У Кафі небезпідставно очікували ще одного штурму Азова.[7, 1634 № 5. - Арк. 238] Не в останню чергу для підготовки майбутньої акції частина козаків у тому числі Іван Сулима залишились для зимівлі на Дону. Цього разу ідея облоги захопила також і Військо Донське. За свідченням царського посланця до ногайської орди Василя Струкова запорожці та донці, котрі на чолі з І. Сулимою і донським козаком Олексієм Ломом 20 квітня вирушили під Сіноп, мали твердий намір після повернення штурмувати фортецю[3, c.403]. Було навіть визначено термін 29 червня. [3, c.403] При цьому як гарний стратег І. Сулима пов`язував успіх з дотриманням нейтралітету щодо виступу з боку Москви, та участю в акції якнайширшого загалу донських козаків і запорожців. У готовності останніх він не сумнівався [6, 1635 № 2.—Арк. 187]. Однак І. Сулима повернувся на Січ, звідки здійснив успішну виправу під Кодак. Разом з ним відійшли запорожці, які вибрались у похід з Дону, й ті, що приєднались на морі (похід під Сіноп був скоординований з Січчю), а також незначна кількість донських козаків. Ці представники Війська Донського були серед учасників облоги Кодака [8, Стб. 64. - Арк. 139]. Сама ідея облоги, виходячи з того, що перебуваючи на Дону І. Сулима ще планував виправу під Азов, виникла у нього під час згаданого походу, або тоді ж була навіяна запорожцями, що підійшли з України. Без сумніву, саме під Азовом відточувалась військова майстерність І. Сулими, що так блискуче проявилась під Кодаком. Не відмовився гетьман од своїх планів стосовно турецької фортеці і після оволодіння Кодаком [6, 1635 № 2.—Арк. 187], та жорстока страта унеможливила їх здійснення. Після відходу запорожців донські козаки не наважились самостійно штурмувати Азов, що ще раз засвідчує домінантну роль перших у подіях 1634 р. Приготування до наступної облоги Азова, котра таки завершилась оволодінням фортецею, знову тісно пов`язане з запорожцями. Власне, облога Азова 1637 р. ввійшла в історію як видатне явище козацької військової майстерності, тому не випадково приковувала увагу дослідників. Історіографія питання налічує досить чисельну низку праць, у яких в підсумку ґрунтовно досліджені військово-політичні наслідки цієї події неординарної міжнародної ваги. Разом з тим потребує з`ясування внесок окремо запорозьких та донських козаків в успішне завершення штурму, вплив останнього на взаємовідносини між ними, позаяк не в останню чергу з суб`єктивних міркувань чітко домінує хибна тенденція применшувати роль запорожців, або й зовсім ігнорувати її, зображувати азовську епопею 1637 р., як справу лише чи в основному Війська Донського [9]. Між тим наявна джерельна база дозволяє чітко розставити відповідні акценти. Насамперед зауважимо, що ідея здійснення нового походу під, Азов виникла значно раніше, ніж вважалося досі, а саме вже навесні 1636 р. Як звідомлював московського царя волуйський воєвода Андрій Лазарєв, спостерігався масовий вихід запорожців на Дон, де вони обговорювали з донськими козаками питання пов`язане з майбутніми морськими походами, а також штурмом Азова [8, Стб. 64. - Арк. 46 - 47]. Характерно, що можливість ще однієї спроби оволодіти-фортецею козаки пов`язували з відсутністю татар в Криму: «А как де, государь, татаровя пойдут весною воевать и имь де, государь, казаком, приступать к Азову в те поры чтоб безвестно Азов взять» [8, Стб. 64. - Арк. 47]. Тобто, можна вести мову про тяглість процесу активної боротьби за Азов середини 30-х рр. (започаткованого, як зазначалось вище у 1634 р. запорожцями на чолі з Іваном Сулимою. Прослідковується чітка лінія: невдалі штурми 1634 р. - плани оволодіти фортецею влітку 1635 р. й нездійснення походу під Азов внаслідок відсутності запорожців - відновлення намірів навесні! 1636 р. й очікування сприятливих зовнішніх обставин — вдалий штурм 1637 р. Безпосередня підготовка до облоги розпочалась навесні 1637 р. Дієву участь в ній взяли запорожці. Джерельна інформація щодо цього досить промовиста, хоча й суперечлива щодо кількості козаків, які штурмували фортецю. Для з`ясування стану речей розглянемо всі наявні свідчення. Отже, волуйський воєвода Андрій Лазарєв не відзначався високою обізнаністю й обмежився повідомленням, що «Донское Войско, и черкаское все пошло под Азов»[3, c.177]. його воронезький колега Сава Козловський двічі інформував Москву про події. У першому випадку він відписав, що «донское де Войско, а с ним де черкасн многие люди, а сколько, того он не ведает, пошло де под Азов ньшешние весны на другой неделе на Велике дни в среду» [1, 1637 № 1.—Арк. 279] (19 квітня). У другому — воєвода констатував, що під Азовом були як запорожці, котрі зимували на Дону, так і 15 тисяч, що прийшли з моря».[1, 1637 № 1.—Арк. 277-278] Очевидець подій тлумач Посольського приказу Афанасій Бука-лов знаходився на Дону протягом усього періоду підготовки та облоги фортеці. За його свідченнями у передштурмову пору «пришли из Запорог черкасн коньми 3000 человек, а чаели тово, что донские казаки пойдут на море, те черкаси, сложась с донскими казаками, приговорили итти с ними ж под Азов, и пошли... на Велика дни на другой неделе» [1, 1637 № 1. - Арк. 189-190]. Однак тут таки тлумач додав: «А запороские черкаси, которие пришли на Дон весною, на приступе не были, пошли в Запороги» [1, 1637 № 1. -Арк.191]. Він не називає серед учасників облоги 300 юртовських татар, що підійшли з Астрахані[1, 1637 № 1. -Арк.196]. Донський отаман Потап Петро на допитах у Москві обмежився вказівкою: «А ссылки у донских атаманов и казаков з запорозскими черкасы не бывало и на помочь к ним из Запорог и с моря черкасы запорозские прибыльные люди ньшешней весны не бывали. А которне де запорозские черкасы у них на Дону живут, и те под Азовом в Войске были» [1, 1637 № 1. – Арк. 307-308]. Цінна інформація зосереджена у статейному списку та відписці царського посланця на Дон Степана Чирикова. Наголошувалось, що на Дон навесні прибули запорожці, котрі були потім під Азовом, а після успішного штурму донські та запорозькі козаки поділили здобич «на всех людей, и которне побитн под Азовом всякне люди... на 4400 человек» [1, 1637 № 1. – Арк. 363]. Звернемось тепер до свідчень наративного джерела — «Історичної повісті про Азов». У ній; подибуємо згадку, що «пришли из Запорог черкасы и казаки литовския земли на помоч против празника Светлово Христова тридневнаго воскресения» [10, с. 47]. (за рукописом В. Ундольського); «и тут де пришли прибыльные люди королевские земли казаки запорожские против тридневного Христова воскресения»[10, с. 58]за списком (Румянцевського музею). Після1 цього в різних редакціях повісті підкреслюється спільний характер дій запорожців та донців на протязі облоги фортеці [10, с. 47]. Таким чином, у джерелах існують розбіжності щодо кількості: запорожців — учасників облоги. Відтак, необхідно з`ясувати чи були серед учасників облоги запорожці, що а) зимували на Дону; б) прийшли з моря; в) прибули безпосередньо з Січі. Відносно першого пункту ствердні судження, як зазначалось, містяться у допитових свідченнях донського отамана та відписці воронезького воєводи, котрий в свою чергу опирався на своїх інформаторів, котрі побували на Дону й були очевидцями. [1, 1637 № 1. Арк. 279] С. Чириков, який з`явився на Дону тільки 22 травня [1, 1637 № 1. Арк. 339], цілком природно міг або не довідатись про цей досить віддалений момент, або не-надати йому значення, тим паче, що початковий період підготовки козаків до облоги не відбився ані в його статейному спискові, ані у відписці. Посол повідомляє переважно про сучасні йому події, в руслі чого обмежується відомостями про прихід останньої партії запорожців. Тлумач А. Букалов, незважаючи на те, що з зими перебував на Дону, також не згадує запорозьких козаків, які зимували на Дону. Однак його інформацію не можна приймати без застережень хоча б тому, що з неї випливає неучасть запорожців у штурмі взагалі, а це суперечить усім іншим джерелам. Стосовно самого факту зимівлі на Дону запорозьких козаків подибуємо низку свідчень [11, С. 117; 6, 1637. - № 1. - Арк. 38]. Тому, враховуючи те, що до походу під Азов залучилось практично все Військо Донське, важко припустити, щоб запорожці залишились осторонь, тим паче маємо цілком промовисті свідчення про супротивне. Зрештою, пряма відмова запорожців від участі у поході безперечно була б відмічена. Весняний прихід запорожців як такий заперечується тільки Потапом Петровим, що цілком зрозуміло; облога Азова здійснювалась без відома Москви, і отаман не міг не остерігатись санкцій. Пам`ятаючи зовсім недавні заборони на зв`язки з Січчю, П. Петров відкинув здогади дяків Посольського приказу, які його допитували про прихід запорожців, не змовчав тільки про тих із них, що зимували на Дону; приховати взагалі факт участі українських козаків в облозі в зв`язку з наявністю у Москви інших інформаторів було справою як безнадійною, так і небезпечною. Отже, як прихід запорожців навесні, так і наявність під Азовом тих запорожців, котрі зимували на Дону, не може викликати сумнівів. Коли визнати за вірогідні й свідчення А. Букалова і відомості воронезького воєводи, виходить, що під Азовом перебувало 8000 новоприходців, а також невідома кількість українських козаків, які вже перебували на Дону. Та навіть якщо припустити, що в .облозі не брали участь 3000 козаків, що прийшли з Січі степом, як про те мовить А. (Букалов, загальна чисельність запорожців під Азовом все одно вступає в явне протиріччя з наведеною С. Чириковим цифрою всіх учасників штурму (4400 чол.). Між тим сам посол констатував свою необізнаність відносно саме кількості запорозьких козаків. Видається заниженою і чисельність донців. Але в будь-якому випадку запорожці явно переважали; загальна кількість усіх донських козаків на, той час коливалася в межах 506 тис. чоловік [1, 1637 № 1. Арк. 328]. Звідси набагато вагоміший внесок українських козаків у справу оволодіння Азовом. Після успішного завершення облоги, що кардинально змінило ситуацію в регіоні, запорожці продовжували залишатись в Азові я, що найпромовистіше, розглядали фортецю як спільну з донськими, козаками. Зокрема, 1 листопада на допитах в Астрахані татарин Айдабул Тайтюшев констатував наявність у місті 4000 запорожців, що складало більше половини наявних там козаків. Крім того підійшло ще 700 чоловік з України, а також 32 човни запорож­ців, які перед тим вийшли з Азова у похід під Кафу. [6, 1637 №1. – Арк. 123] До того ж А. Тайтюшев особливо наголошував, що останні брали участь в облозі. Таким чином, з одного боку побіжно засвідчувалось широке представництво запорозьких козаків серед учасників облоги, з іншого чітко окреслювалась явна перевага запорожців в Азові після його переходу в руки козаків. На початку 1638 року в Азові перебувало 5000 запорожців, а в квітні вже 10000 [5, c. 661]. їх позиції видавались настільки переконливими, що вони підняли бунт, проте безуспішний, з метою «стать в городе особо и жить особо» [3, c. 204]. В подальшому джерела не фіксують точне число запорожців в Азові у конкретний проміжок часу. Відомо тільки, що навесні 1639 р. там знаходилось близько 2000 українських козаків [12, 1639 № 1— Арк. 226], влітку 1640 р.—500 [6, 1640 №1 – Арк. 378]. Поповнення запорозького анклаву в Азові здійснювалось у тому числі за рахунок козаків, котрі відходили після поразки козацького повстання в Україні. З іншого боку на допомогу повстанцям у 1638 р. з Азова вирушили мало не всі запорожці (на Дону залишились лише 200 чоловік) [8, Спб. – 99. – Арк. 144; 5, с.333]. Разом з ними пішло до 500 донців [13, c.226]. Де був єдиний у першій половині XVII ст. випадок, коли Військо Донське позитивно відреагувало на заклик українських козаків надати військову допомогу у боротьбі проти Польщі. Виходи ж запорожців з Азова на Україну чітко простежуються й у 1639—1641 рр.[6, 1641 №1. – Арк. 57; 5, c. 935] Навесні 1639 р. 1900 запорозьких козаків на чолі з Семеном Половинкою виступили з Азова під Очаків, оволоділи ним і відійшли на Січ [12, 1639 №1. – Арк. 226]. У 1640 р. водив донських козаків у похід` Гунка Черкашенин [5, c.45],— очевидно Дмитро Гуня. Ще одним тогорічним походом керував майбутній соратник Богдана Хмельницького Кіндрат Бурляй [8, Стб. 118 – с.218-310]. Отже, цілком очевидно, що Азов сповна використовувався запорожцями в якості зручного плацдарму для морських виправ. Це було тим більш важливо, що з прийняттям Ординації 1638 р. і розміщенням польської залоги на Січі, можливості для виходу на море з Запоріжжя суттєво зменшилось. Перебування фортеці в козацьких руках відповідало корінним інтересам як запорожців, так і донців, створювало надійні передумови для розвою так потрібних обом козацтвам взаємин. Відтак, бачимо запорожців серед захисників Азова під час знаменитого «азовського сидіння» 1641 р. Хоча їх роль була менш значною, ніж при облозі1. їх налічувалось у фортеці ледь більше тисячі [6, 1641 №1. – Арк. 57], тоді як донських козаків близько 4000—4500 чол. [3, с. 328-329] Однак у 1642 р. Москва сама остерігалась від запорожців спротиву до її наказу покинути Азов і вимагала від донців не дослухатись порад від українських козаків [5, c.389]. Останній в першій половині XVII ст. штурм Азова також відбувся за участю запорожців. Як звідомляли царя російські посланці в Криму Тимофій Караулов та Грязнов Акішев у подіях 1646 р. запорожці перебували у війську поряд з охочими людьми, донськими козаками та гірськими черкасами [7, 1644 - №6. – Арк. 207]. Хоча оволодіти фортецею не вдалось, вона зазнала чималих руйнацій. Сама ж облога відбулась за доби погіршення стану запорозько-донських взаємин. Таким чином, в означений період Азову належало помітне місце у військово-політичних планах запорозького козацтва. Відверто конфронтаційні стосунки мали в своєму підмурку негативний вплив антикозацької діяльності азовців, що зачіпала інтереси не тільки Війська Донського — стратегічного союзника запорожців, а й Запорожжя. І хоча донські козаки з усіх міркувань повинні були задавати тон у протистоянні з Азовом, джерела засвідчують далеко відчутнійший внесок запорожців, особливо облогу фортеці у 1637 р.